Два роки війни — від чого врятували Україну і світ Збройні сили

Перемога Росії, наслідки для України і світу
Українські воїни, які врятували свою державу і світ від геополітичної катастрофи. Фото: Сухопутні війська ЗСУ

Новини.LIVE продовжують серію матеріалів, присвячених другим роковинам початку повномасштабної війни між Росією та Україною. Українська армія, вистоявши у найважчі дні, тижні і місяці, змінила майбутнє не тільки своєї країни, а і цілого світу. А від чого саме врятували нас усіх ЗСУ — читайте у сьогоднішньому матеріалі Новини.LIVE.

Путінські забаганки до війни та стамбульські переговори

Хоч справжня причина початку повномасштабної війни проти України уже не особливо і приховується Кремлем (усім зрозуміло, що це — створення Радянського Союзу 2.0 та відновлення сфери впливу у Центральній Європі), російський диктатор Володимир Путін перед вторгненням оголосив цілу низку вимог до України. Пізніше, у лютому-березні 2022 року, під час переговорів у Білорусі та Туреччині.

Читайте також:

Ці вимоги цілком могли стати нашим майбутнім, майбутнім України та українського суспільства, якби Збройні сили України не втримали оборону навколо Києва, не вигнали ворога з-під стін столиці і не тримали б лінію фронту досі. Тож від якого майбутнього, запланованого Путіним, врятували нас українські герої?

По-перше, це нейтральний статус і відмова від вступу до НАТО. Що означала ця вимога? Дуже просту річ — Україна б залишалася у сірій геополітичній зоні, залишалася б буферною державою. Що в наших умовах, в умовах межування з Росією, окупованими Кримом і Донбасом, підконтрольним РФ Придністров’ям та союзною імперіэю Білоруссю — означало б встановлення тотального контролю Російської Федерації над політичною системою та економікою України. А це означаэ, що наша держава втратила б фактичну незалежність, а згодом, імовірно, і формально.

По-друге, демілітаризація. Ця вимога означала, що Росія, не полишаючи планів на повну окупацію української території, хотіла настільки послабити нашу державу, її Збройні сили, щоб за будь-яких умов, навіть у варіанті повторення 2004 року (приходу до влади у близькій до РФ країні людини/команди з антиросійськими настроями) — захопити територію України було б нескладно. По суті, це було б послаблення України до такої міри, щоб план бліцкригу "Київ за три дні", коли основні російські війська ішли маршем і готувалися не до війни, а до параду на Хрещатику, — став би реальністю.

По-третє, денацифікація. Що у розумінні Кремля означало б перетворення України навіть не на Українську РСР — де все-таки у тій чи іншій формі існували українська мова і література, українська культура у різних проявах, — а на нинішню Білорусь. Яка відрізняється від, скажімо, Карелії тільки тим, що має інші паспорти та гроші. Усе інше — мовно-культурний простір перш за все — у цих двох колишніх радянських республіках (Карелія з 1940 по 1956 роки мала такий же статус "радянської соціалістичної республіки", як Білорусь, Україна, Узбекистан чи Естонія). Ось таким мав би стати підсумок "денацифікації" — тотальне засилля російської мови, як фактичне, так і формальне, у вигляді двомовності, практично повна відсутність українського контенту на телебаченні, радіо, у пресі та книгарнях. Що врешті призвело б до втілення у життя ідеї-фікс Путіна під назвою "Один народ".

Ще одна вимога — визнання російської приналежності Криму та незалежності "ДНР" і "ЛНР" (що згодом трансформувалося у визнання російськості цих "незалежних держав"). Ця вимога означала б остаточну відмову України від частини своїх регіонів — що, з одного боку, означало б відкриття до наступних загарбницьких планів Росії, а з іншого, навіть якби Кремль заспокоївся на цих регіонах, послаблення України, зокрема у Чорноморському басейні та потужний удар по і так послабленій війною економіці. Удар, від якого наша держава, можливо, ніколи б не змогла відійти.

Дії Росії під час великої війни

Антиукраїнське спрямування путінських вимог було очевидним. Та повномасштабне вторгнення продемонструвало й інші сторони російського впливу на Україну. Ті сторони, про які до початку великої війни замислювався далеко не кожен українець.

По-перше, Буча та Ізюм продемонстрували, що ЗСУ врятували більшу територію України від тотальних репресій. Причому репресії ці, у цілком сталінському форматі, закінчилися б знищенням частини українського суспільства. Фактично це був би серйозний крок до "остаточного вирішення українського питання", тобто до знищення української нації як геополітичного явища.

По-друге, те, що відбувається в окупованому Маріуполі та деяких інших захоплених під час повномасштабної війни містах Донбасу, продемонструвало нам ще один бік російської агресії. Українці у цих містах фактично стали людьми другого сорту, їх викидають із власного житла, відбирають майно, віддаючи його завезеним громадянам країни-агресора. Така ж доля чекала на усю Україну, де ті з українців, які б не виїхали, не були знищені і не перейшли б добровільно-примусово у "русский мир" – стали б, говорячи термінами німецьких нацистів (з ідеології яких путінська Росія позичила багато чого), унтерменшами, тобто недолюдами.

По-третє, викрадення і вивезення дітей з України до Росії, у випадку перемоги військ країни-агресора, розповсюдилося б на територію усієї нашої держави. У підсумку Кремль отримав би велику кількість новітніх манкуртів, а Україна, українська нація, точніше, її залишки, пережила б дуже серйозну гуманітарну кризу. Фактично таким чином Росія відібрала б у нас наше майбутнє в буквальному смислі — бо через деякий час зникло б ціле покоління українців. Що у найгіршому варіанті остаточно припинило б існування нації.

Від чого ЗСУ врятували Європу і світ

Втім, не варто думати, що Збройні сили України врятували від, м’яко кажучи, не дуже приємного майбутнього лише Україну. Як це не банально прозвучить, українська армія врятувала від російської перемоги Європейський Союз, Європу і увесь світ.

По-перше, навіть те просування російських військ, яке ми маємо в реальності, спровокувало виїзд за кордон кількох мільйонів громадян України. У випадку повної перемоги Росії, захоплення влади у Києві, встановлення маріонеткового режиму Януковича чи Медведчука, початку тотальних репресій та не менш масштабної русифікації — таких біженців було б значно більше. Десятки мільйонів.

Така кількість людей, які одномоментно, за кілька тижнів спробували б виїхати на Захід, до Європейського Союзу — спровокувала б мігрантську кризу такого масштабу, яка не ішла б у жодне порівняння із сирійською кризою. І це могло б стати початком кінця Євросоюзу — бо ультрарадикальні політичні сили (які традиційно займають антиЄСівську позицію і прихильно ставляться до Росії) отримали б владу у більшості ключових країн євроунії.

Та на цьому проблеми цивілізованого світу не завершилися б. Поразка України, перемога диктатури над демократією (не тільки і не стільки над українською, скільки над світовою) стала б відмашкою для інших авторитарних країн. Північна Корея з великою імовірністю напала б на Корею Південну. Венесуела б розпочала наступ на Гаяну. І головне — Китай у такій ситуації, у ситуації тимчасового, але відчутного послаблення позицій колективного демократичного Заходу, розпочав би вторгнення на Тайвань.

Що, по-перше, означало б більш ніж потужний удар по світовій економіці (і через фактор Тайванської протоки, як одного із магістральних транспортно-економічних маршрутів світу). А по-друге — Третю світову війну, бо Сполучені Штати змушені були б вступитися за Тайвань.

І про усе це, що могло статися не тільки з Україною, а й зі світом загалом — ніхто ніколи не має забувати. І ми, і західні політичні еліти, західні суспільства – мають завжди пам’ятати, від чого саме врятували планету Збройні сили України, зупинивши російського агресора.