Два роки війни — ТОП-5 українських героїв

Новини.LIVE продовжують серію матеріалів, присвячених даті початку повномасштабної війни. У другому матеріалі йдеться про тих, хто зупинив російську агресію і врятував Україну — про генералів, офіцерів і простих українців.

Валерій Залужний

Генерал Валерій Залужний зустрів 24 лютого 2022 року на посаді Головнокомандувача Збройних сил України. На головній посаді у воюючій країні. На посаді, відповідальність якої у той момент була не просто колосальною — а головною у виживанні України.

Звісно, політичну відповідальність за збереження України несли і несуть Президент (він же Верховний головнокомандувач) Володимир Зеленський, Міністерство оборони, Верховна Рада (яка формально оголошує воєнний стан і мобілізацію) — але усі розуміли, що головною силою, яка одна могла протистояти потужному агресору, була армія.

Саме тому її командувач і став ключовою персоною — особливо у перші, найважчі дні війни, коли усі, навіть нинішні затяті партнери України з колективного Заходу, давали нашій державі до 100 годин боротьби, а далі…

А "далі" не сталося саме тому, що Збройні сили України очолював у той момент Валерій Залужний. Його роль ще буде відповідним чином оцінена після війни, після детального аналізу усіх дій Головнокомандувача ЗСУ. Ми ж відзначимо зараз, що яскравим показником популярності, яскравою оцінкою дій Залужного стала реакція спочатку на чутки про звільнення, а потім і на саме звільнення. Та й соціологія більш ніж промовиста — рейтинг довіри до генерала є найвищим в Україні.

Олександр Сирський

Нинішній Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський потрапив до цього списку зовсім не за роботу на своїй нинішній посаді. Хоча успішний вихід українських бригад із майже оточеної Авдіївки (про що російські імперські пропагандисти розповідали на своїх ефірах із відвертою злістю — мовляв, упустили таку можливість взяти велику кількість ворожих військ у полон) теж заслуговує на повагу.

Та перш за все Сирського треба відзначити за дві інші події. Перш за все, це оборона Києва. Столиця була головною ціллю окупантів — що б вони потім, після провалу бліцкригу, не розповідали про те, що це був лише відволікаючий маневр для захисту "народу Донбасу". І цю ціль росіяни не змогли здобути саме завдяки тодішньому командувачу Сухопутних військ ЗСУ.

І оборона Києва загалом, і ідея підірвати дамбу на річці Ірпінь, що спинило ворожий наступ (і, ймовірно, врятувало столицю, бо окупанти втратили темп, після чого про швидке захоплення Києва уже не йшлося) — усе це справа рук Сирського.

Як і інша операція, уже зовсім протилежного характеру. Це легендарний Слобожанський контрнаступ, коли Збройним силам України вдалося у короткий термін звільнити майже усю окуповану частину Харківської області та убезпечити північ Донецької області, Краматорсько-Слов’янську агломерацію, від захоплення.

Дмитро Марченко

Іншим напрямком, який став ключовим у перші дні наступу російських військ у лютому 2022 року, став південь. Тоді росіяни зуміли не просто прорватися углиб Херсонщини, а навіть перейти Дніпро. Після цього їм відкрилася дорога на Миколаїв і північніше — в район Південноукраїнської АЕС.

Для тих, хто вже підзабув, якою була ситуація на півдні навесні 2022-го, нагадаємо, що російські війська стояли не лише під Миколаєвом — що у разі захоплення міста означало прямий шлях на Одесу і до Придністров’я, — а і в районі Вознесенська (близько 30 кілометрів до атомної електростанції).

Фактично у березні на волосині висіла доля не тільки Миколаєва, а цілого півдня і усієї України — бо відрізання від Чорного моря означало дуже серйозні економічні проблеми перш за все. А також можливість просування російських військ аж на Поділля.

І в цій ситуації справжнім героєм проявив себе генерал-майор Дмитро Марченко. Він успішно організував оборону Миколаєва, зупинивши і відкинувши російські війська на схід, до Херсона. Південь встояв, Південноукраїнську АЕС росіяни не змогли захопити — тож стратегічний план росіян на цьому напрямку було зірвано, а в кінці 2022 року вони взагалі втратили усі захоплені на правобережжі Дніпра території.

Привид Києва

Одним із ключових факторів успіху російської армії у перші дні, навіть години повномасштабної війни мала стати авіація. Як винищувально-бомбардувальна, так і десантна. Недаремно ж головними цілями росіян у перший день вторгнення стали аеродроми Васильків та Гостомель. Намір був зрозумілий — ворожу, українську, авіацію знищити, а свій десант, який за кілька годин буде уже в центрі Києва, висадити.

Але цього не сталося. Не сталося завдяки тому, кого назвали "Привид Києва". Точніше, завдяки тим — бо, як пізніше з’ясувалося, за 24 лютого 2022 року знищити шість російських літаків вдалося не одному офіцеру 40-ї бригади тактичної авіації Повітряних сил, а кільком.

Втім, своє персоналізоване втілення "Привид Києва" на деякий час отримав. Ним став майор Степан Тарабалка, який загинув 13 березня 2022-го у повітряному бою над Житомиром. Відзначимо і його, та не будемо забувати, що "Привид Києва" — це всі льотчики, які зуміли дати гідний бій російській авіації, які не дозволили висадити десант і захопити українську столицю. Кожен з них гідний цього звання, кожен з цих українських льотчиків є героєм війни.

Волонтери

П’ятий пункт нашого геройського рейтингу ми вирішили віддати тим, хто не взяв у руки зброю — але зробив для армії стільки, що переоцінити значення цієї роботи воістину неможливо. Це українські волонтери, які витягли на своїх плечах і тягнуть досі постачання усього, що тільки можливо, для армії і не тільки.

Причому йдеться не тільки про допоміжні компоненти — як-то форму, їжу чи бронежилети. Українські волонтери всерйоз включилися у постачання Збройним силам України такої надважливої малої техніки, як дрони.

Безпілотники уже можна вважати одним із головних відкриттів повномасштабної російсько-української війни — і немає в ЗСУ жодної бригади, яка б не отримувала FPV-дрони від волонтерських організацій. Великі фонди і конкретні волонтери — усі вони працюють в одному напрямку, усі вони намагаються досягти одного, перемоги України. І без волонтерів, як і без західної військової допомоги, Україна не протрималася б так довго.